Маніпуляція людяністю й почуттям обов’язку: розпізнати шахрая допоможуть ймовірності

Рівень:

У вільний час продовжую досліджувати поведінку протилежної статі «в полях» (якщо точніше, то здебільшого в тіндері) й нещодавно звернув увагу на одну жіночу маніпуляшку, що стала повторюватися з помітною регулярністю, при чому майже слово в слово. Якщо сказати дамочці, що похід у РАЦС мене в принципі не цікавить за жодних обставин, вона нерідко заявляє: «А якщо з твоєю жінкою станеться біда й вона залишиться прикутою до ліжка? Ти ж їй нічого не винен, бо у вас вільні стосунки? Залишиш її сам на сам із власним горем? Хіба так чесно?» Ще раз наголошу, що саме з цією пред’явою я стикаюся все частіше, тому не здивуюся, якщо найближчим часом вона впевнено займе місце в класичному «ТП-бінго».

Але надалі аналізуватиму маніпуляцію елементарною людяністю й порядністю без прив’язки до статі, бо нею вміло послуговуються не тільки жінки й не тільки в міжстатевих стосунках.

Давайте створювати контент разом!

 

Мемчик про конфлікт поколінь

Щоб переглянути зображення в оригінальному розмірі, клацніть на ньому. Поширення схвалюється.

Мемчик про справжній жах

Щоб переглянути зображення в оригінальному розмірі, клацніть на ньому. Поширення схвалюється.

Маніпуляція «Прояви ініціативу першим, а далі я сама тобі допоможу»: чому не треба вестися

Рівень:

Сьогодні хочу розглянути одну доволі поширену й водночас підступну жіночу маніпуляцію. Вона звучить як заклик до хлопців і чоловіків від дам, яким нібито бракує чоловічої уваги: «Ви там якось спробуйте до нас підкотити, а далі ми вже самі підіграємо й допоможемо познайомитися». Тобто дамочки закликають протилежну стать не боятися, а наполегливіше знайомитися в реалі. Я ж доведу, що «страх підкату» є цілком нормальним і здоровим, а вестися на подібну жіночу замануху собі дорожче.

Чи можуть ідеї чоловічого прозріння бути корисними для жінок

Рівень:

Сьогоднішній пост буде певною мірою провокаційним, адже його цільова аудиторія — не чоловіки. Втім, саме звернення до жінок буде логічним завершенням циклу матеріалів про нинішню глибоку кризу міжстатевих стосунків. Нагадаю, що в попередніх постах я виклав свої думки, чому сьогодні інститут офіційного шлюбу — однозначне зло, якою може бути здорова альтернатива цьому формату стосунків і як поводитися чоловікам, які прийняли «червону пігулку» прозріння вже в шлюбі.

На перший погляд, багато чоловічих блогерів учать свою аудиторію виключно споживацькому ставленню до жінки, лише як до об’єкта для задоволення сексуального бажання. Так само багато блогерів досягли відомості, говорячи про токсичність розлучених матерів-одиначок (a.k.a. «развєдьонки з причепами», РЗП чи РСП). Одні з них радять чоловікам уникати будь-яких контактів із цією категорією жінок, інші — якщо й мати справу з РЗП, то знову-таки, тільки заради тимчасового інтиму за відсутності привабливіших варіантів. Не дивно, що знайомство з такими порадами викликає серед матерів-одиначок ображену й ворожу реакцію: «І що мені тепер — застрелитися? Провалитися крізь землю? Якщо з першої спроби не вдалося побудувати сім’ю, поставити хрест на власному житті? Хіба я не заслуговую ще один шанс на щастя?». На ці питання я й хочу дати відповіді з позицій прозрілого чоловіка.

Що робити, якщо чоловіче прозріння прийшло вже в шлюбі

Рівень:

Як і більшість інших блогерів із чоловічого руху / MGTOW, ваш покірний слуга намагається поширювати просту істину, що сучасна так звана сім’я — люте дно, а візит до РАЦСу рівноцінний смертному вироку, винесеному самому ж собі. Водночас я намагаюся бути послідовним у своїй критиці й пропоную якісну альтернативу безнадійно застарілому інституту офіційного шлюбу.

Проте прекрасно розумію, що існує широка верства чоловіків, в яких матеріали чоловічого прозріння спричиняють закономірну ворожість. Ідеться про одружених чоловіків, яким вдалося створити щасливу (принаймні на цю мить) сім’ю. Формально може здатися, що антишлюбне просвітництво дискримінує цю категорію. Не дивно, що ті, кого називають «жонатиками», критикують чоловічий рух чи не активніше за меркантильних дам, які через міжстатеві стосунки реалізують власні шкурні інтереси. Загалом їхня критика зводиться до того, що ми — купка невдах-маргіналів, які просто не доклали достатньо зусиль для побудови сімейного щастя чи зарано здали́ся там, де треба було боротися далі. Інакше кажучи, важка праця на сімейній ниві обов’язково буде віддячена.

Якщо ж одружений чоловік прийме позицію, що офіційний шлюб — зло, одразу постануть неприємні запитання: «І що тепер, подавати заяву на розлучення? Зруйнувати багаторічні гармонійні стосунки? Обректи власних дітей на виховування в неповній сім’ї?».