Про глибинне прагнення людей до тиранії

  

Від початку великої війни мене непокоїть одне питання.

Людській цивілізації щонайменше 10 тисяч років. Кілька тисяч років існує філософія, а впродовж минулих століть неабияк розвинулися психологія й антропологія. І за весь цей довгий час людство не виробило ефективних запобіжників, щоб психопати не отримували високі владні пости. Хоча така задача не є надскладною, адже діагностика психопатії (антисоціального розладу особистості) є відносно простою й доволі точною. В принципі, якщо якийсь чиновник демонструє брак емпатії до інших людей й одночасно марить надцінними ідеями, його треба якнайшвидше спроваджувати на «заслужену» пенсію. Бо якщо він дорветься до верховної влади в своїй країні, якщо він стане одноосібним тираном-диктатором з надпотужними повноваженнями, то полиється кров мільйонів і десятків мільйонів. Так було все XX століття, і в столітті новому нічого не змінилося, в цьому українці пересвідчуються щодня на власній біді…

То що ж заважає психічно здоровим політикам не пускати до владного олімпу відвертих покидьків, неадекватність яких помітно здаля? Тим паче, що в спецслужбах навіть найменших країн завжди є штатні фахівці з психологічною та психіатричною освітою.

Пара думок

Чи не найглибінніше рабство, яке проявляє більшість людей, — повне узалежнення свого життя від суспільного схвалення чи осуду. Трагікомічний парадокс цього рабства полягає в тому, що ледь не кожен із цієї більшості діє цілковито всупереч інтересам себе як особистості (аж до добровільної загибелі), при цьому його жертва не робить щасливими інших представників згаданої більшості, але він твердо виконує волю суспільства як окремого колективного суперорганізму.

Чи не найголовніше протиріччя людської природи — поєднання неймовірно сильного потягу до побудови ієрархій з бунтом особистості проти ієрархічності. Це протиріччя є потужним рушієм розвитку на рівні людської цивілізації, але воно ж приносить стільки нещастя на рівні індивіда.

Як притягувати до себе жінок (історія з життя)

Рівень:

Влаштовуйтеся зручніше, в сьогоднішньому лонгріді розповім про одного знайомого, який мав суттєво більший успіх у жінок, аніж я сам та більшість хлопців з мого тодішнього оточення. Ця історія яскраво підтверджує, що жіночі балачки про бажання зустріти «справжнього, надійного чоловіка» надзвичайно далекі від їхніх істинних симпатій. На жаль, у ті (вже далекі) часи моя оленяча «прошивка» сприймала описані нижче події як унікальний виняток. Тому я не зробив правильних висновків. Точніше, цю історію я правильно «перетравив» уже через добрий десяток років, коли познайомився з матеріалами чоловічого прозріння. Тоді ж до мене дійшло, що це був аж ніяк не виняток, а навпаки — типовий прояв загального закону міжстатевих стосунків…

Забігаючи наперед, шукачам відповіді на питання «як стати альфачем» відповім фразою героя п’єси Леся Подерв’янського: «Вам так не буде». Не буде, бо поведінку цього типажа неможливо зімітувати в дорослому віці, таким можна сформуватися лише від самого дитинства. Це погана новина. Гарна новина в тому, що вам не доведеться нести по життю тягар фріка-ізгоя, чий успіх у жінок — лише приємний побічний ефект від загалом несолодкого існування. Але про все по порядку.

Розв’язуємо поширені протиріччя жіночої логіки (частина 1)

Рівень:

У матріархальній Матриці хлопчиків змалку привчають ставитися до представниць протилежної статі як до піднесених, янголоподібних створінь. З дорослішанням це ставлення закріплюється зокрема із допомогою напівжартівливої концепції жіночої логіки. І хоча це словосполучення завжди мало більше несерйозний відтінок, за ним стоїть доволі міцна світоглядна конструкція: буцімто є формальна та буквальна логіка («чоловіча»), а є логіка вищого порядку («жіноча»), проти якої чоловічий логічний апарат безсилий. І те, що ця вища логіка нерідко проявляється в очевидних протиріччях, має лише підкреслювати таємничість та інтелектуальну витонченість її носійок, адже їм доступне знання принципово іншої якості. Навіть популярний мем «ОЙ ВСЕ!» можна перекласти таким чином: «Не бачу сенсу далі тобі щось пояснювати. Я переконана, що маю рацію, а от твій логічний інструментарій заслабкий, щоб аргументувати це».

Насправді ж у процесі чоловічого прозріння та усвідомлення істинної природи жінок ореол таємничості над жіночою логікою швидко розвіюється. Для цього достатньо лише пару разів переконатися, наскільки інстинкти (зокрема репродуктивний) переважують будь-які логічні умовиводи в голові жінки. Іншими словами, тут логіка не служить інструментом пізнання вищих істин, а має лише обґрунтовувати ті чи інші прояви інстинктивної поведінки. А от розуміння жіночих інстинктів цілком під силу мисленнєвому апарату звичайного чоловіка.

Щоб переконатися в цьому, пропоную проаналізувати поширені парадокси жіночого мислення, які виражаються у формально взаємозаперечних твердженнях. Проте, коли ми піднімемося від вторинної логіки до первинних інстинктів, жіноча поведінка стане для нас куди зрозумілішою та прогнозованішою. Поїхали!

Думки про ранги та ранговий потенціал

Рівень:

При знайомстві з матеріалами чоловічого просвітництва новоприбулий камрад неодмінно натрапляє на купу різноманітної інформації про ранги й так звану рангову теорію. Так само вчення про ранги є однією з основ курсів пікапу. Та й узагалі, мало хто не чув слово «альфач». Хтось одразу уявляє мегауспішного бізнесмена, хтось — брутального бидлосамця з тваринними повадками, але практично кожен має в голові заготовлений образ чоловіків цього типажу.

Особисто я вважаю недоцільним заглиблення в різні рангові теорії аж до точних грецьких літер. Теорій цих немало, вони багато в чому суперечать одна одній, а тому при їх детальному вивченні в голові може утворитися каша, що не сприятиме подальшому прозрінню. Тобто я не маю нічого проти ознайомлення з ранговими теоріями заради загальної поінформованості та вироблення власного погляду на питання. Але я точно проти пошуку єдино правильного вчення про ранги.

Проблема в тому, що всі рангові теорії беруть свій початок від класичної етології (академічної науки про поведінку тварин), а отже вони проектують ієрархії тваринних спільнот на людей. Водночас поведінка конкретного індивіда в суспільстві є надто складною та багатовимірною, щоб можна було достеменно визначити місце, яке він би займав у первісній зграї людиноподібних мавп. Іншими словами, сучасна людина може мати таку характеристику, але характеристика ця надто розмита для точного визначення.

Для загального орієнтування розглянемо крайні точки рангової шкали: