Про що тут пишуть / кому сюди треба

Щиро вітаю тебе в своєму блозі!

Мене звати Змій, на цей момент мені трохи за 30, і я мешкаю в одному з обласних центрів на заході України. Хочу розповісти про мету своєї діяльності в українському Інтернеті. Буду дуже радий, якщо тобі близькі мої думки, якщо тут знайдуться відповіді на питання, які ти ставиш собі й оточуючим, а найголовніше — якщо вирішиш продовжити мою справу. Якщо ж наші погляди надто різні, сподіваюсь, наша зустріч була недаремною і рано чи пізно ти замислишся над тими речами, через які я вирішив розпочати власний просвітницький проект.

Я ставлю перед собою кілька цілей. Щоб донести їх до тебе, спочатку маю дізнатися, наскільки глибоко ти вже познайомився з істиною про міжстатеві стосунки:

• Рівень синьої пігулки. Якщо після роздумів про власне особисте життя й історії твоїх близьких тебе точать підозри, що в стосунках між чоловіками та жінками щось іде «не так», проте ти поки допускаєш, що ці підозри можуть бути марними й порожніми, тобі сюди.
• Рівень червоної пігулки. Якщо тобі знайомі терміни «мізандрія», «чоловіче прозріння», «чоловічий рух», «чоловіки, які йдуть своїм шляхом» (Men Going Their Own Way) тощо, якщо на прикладі свого чи чужого гіркого досвіду (особливо після розлучення) ти вже усвідомив, які масштаби шахрайства приховує соціальна Матриця за словами «кохання» та «сім’я», тобі сюди.

Твої підозри цілковито виправдані. Погляньмо на статистику реєстрації шлюбів та розлучень в Україні за всі роки незалежності (дані Державної служби статистики України із сайту www.ukrstat.gov.ua, зображення збільшуються за кліком):

Бачимо, що рівень розлучень стабільно тримається в діапазоні 40–60% незалежно від рівня економічного добробуту (наприклад, якщо порівняти відносно грошовиті «нульові» зі справді голодними «дев’яностими»). Також зауважимо, що в останні роки існування Радянського Союзу ситуація з міцністю сімей уже була далекою від оптимізму.

Ну добре, Україна — бідна за європейськими мірками країна. У наших західних сусідів ситуація точно має бути кращою. Бо навіщо розлучатися людям, які живуть у достатку та мають впевненість у завтрашньому дні? Тоді запрошую на англомовну Вікіпедію: en.wikipedia.org/wiki/Divorce_demography. Відсортуй дані за стовпцем «% Divorce:marriage ratio» та подивись, які країни мають такий же високий рівень розлучень, як і ми:

Неочікувана статистика, чи не так? Практично всі країни-лідери за кількістю розлучень — це розвинені й заможні держави Євроатлантичного світу. Тепер подивимося на світову статистику народжуваності. На перший погляд, якщо у людей є гроші, чому б не народжувати дітей? Адже є можливість їх прогодувати, вдягнути й дати їм перспективну освіту. Дивимося тут: en.wikipedia.org/wiki/List_of_sovereign_states_and_dependent_territories_by_birth_rate.

Стоп! Німці народжують менше дітей, аніж українці? А мешканці Сомалі й Афганістану в умовах вічної гуманітарної кризи розмножуються набагато охочіше від американців? Саме так!

Очевидною є загальна тенденція: в розвинених країнах сімейна демографія пішла шкереберть. Чому так сталося? Я пропоную таке пояснення:

Морально-етичні норми та закони, що їх втілюють, настільки відстали від здобутків науково-технічного прогресу й тих можливостей, які вони дають людям, що між ними виникло гостре протиріччя.

Щоб проілюструвати це твердження на пальцях, давай порівняємо нинішнє життя з тим, як жили люди якихось 100–150 років тому:

БУЛО. Більшість населення мешкає в сільській місцевості. Міцна сім’я — обов’язкова умова для успішного ведення господарства й елементарного виживання. Одружуватися заведено на цнотливій дівчині. «Зіпсованість» дівчини — практично вирок. Так само, як і самовільне розлучення із законним чоловіком (виняток робиться лише для вдів). Сімейні пари народжують від 5 дітей. 2–3 з них помирають в ранньому віці через ті хвороби, які зараз здаються дрібницею. Ті, які виживуть, зможуть прогодувати батьків у часи немічної старості (пенсію за віком ще не вигадали).

СТАЛО. Стійка пожиттєва пара чоловіка з жінкою вже не є обов’язковою умовою для виживання. Усі побутові жіночі функції бере на себе техніка. Кожен чоловік навіть на середню українську зарплату може купити собі пральну машину, мікрохвильовку та мультиварку. Продукти харчування не треба вирощувати на власній землі, у супермаркеті за пару кроків від дому є все необхідне. Для тих, хто не хоче куховарити, є готова кулінарія та напівфабрикати. Зі свого боку сучасна жінка не потребує годувальника. Вона може здобути освіту й отримати грошовиту роботу на рівні з чоловіками. Мати-одиначка в змозі прогодувати дитину самостійно, особливо якщо після розлучення вона отримує аліменти. Наявність дітей теж не є критичною для зустрічі старості: існує загальне пенсійне забезпечення + можна покращити життя завдяки заощадженням, відкладеним у працездатному віці.

Як наслідок того, що міцна сім’я більше не є питанням біологічного вживання людини, як чоловіки, так і жінки можуть мати необмежену кількість статевих партнерів упродовж життя. Що й спостерігаємо в сучасних суспільствах, адже людині притаманно користуватися всіма свободами, які вона отримує.

Водночас інститут сім’ї нікуди не зник з юридичного поля. Проте це вже не традиційна сім’я доіндустріальних часів. Сучасне сімейне законодавство формально базується на принципі рівноправ’я статей, впровадженому в XX столітті внаслідок емансипації. Але що насправді пропонує українському чоловікові вітчизняний Сімейний кодекс у разі вступу до шлюбу? З урахуванням, що шанси подальшого розлучення аналогічні грі в російську рулетку з трьома патронами в барабані револьвера. А ось що:

• Поділ майна навпіл після розлучення. Бо юридично все майно, набуте парою під час шлюбу, є «спільно нажитим». А кому в нас відводиться роль «годувальника»? Кому соромно заробляти менше від дружини?
• Відлучення від власних дітей. Майже в 100% випадків діти після розлучення залишаються з матір’ю. Чоловікові в кращому разі дозволено бачити їх у форматі «недільного татуся». За що ще доведеться поборотися.
• Присудження аліментів щонайменше до 18-річного віку дитини. Без можливості контролювати, чи витрачає мати ці гроші саме на потреби дитини. У поєднанні з попереднім пунктом це означає примусову конфіскацію коштів чоловіка задля дитини, з якою його поєднує лише генетика. Чоловік уже ніяк не впливає на формування особистості відібраної дитини.
• Жорсткі санкції за невиплату або прострочення аліментів: відбирання прав на керування автомобілем, виїзд за кордон, полювання з мисливською зброєю тощо.

І ще багато неприємних сюрпризів, про які більшість хлопців навіть не здогадується, ведучи наречену до РАЦСу.

То чому так багато чоловіків досі покірно йде на цю юридичну бійню та кому це вигідно?

Почнемо з другого запитання. З точки зору психології, жінка — першокласний маніпулятор, який сам дуже легко піддається маніпуляціям. Будучи маніпулятором, жінка стимулює чоловіка заробляти якомога більше грошей та вкладати їх у «сімейний бюджет» (маніпуляції «чоловік повинен бути годувальником родини» та «справжній чоловік повинен заробляти від …»). Але сама вона дуже легко піддається маніпуляціям іншого штибу (наприклад, рекламі) та абсолютно нераціонально витрачає «сімейний бюджет» на товари й послуги, без яких цілком можна обійтися. Спробуй самостійно проаналізувати типові жіночі «хотілки».

Завдяки описаному механізму ті, хто займає високі місця в ієрархії сучасної економіки («Система»), мають подвійний прибуток:

1. Середньостатистичний чоловік витрачає купу часу й зусиль на роботі, щоб створити певну додану вартість. Більша частина цієї доданої вартості перерозподіляється не на його користь, а в інтересах тих, хто стоїть над ним.
2. Та частина результатів праці чоловіка, яка повертається йому у вигляді заробітної плати, за посередництва його дружини витрачається на всякий непотріб з низькою собівартістю та завищеною ринковою ціною. Виробники непотребу знову «в шоколаді».

Як змусити чоловіка бездумно витрачати власне життя на таку примітивну механіку? Дуже просто: переконати його, що а) без постійних стосунків з жінкою чоловік не є повноцінною людською істотою; б) успішність чоловіка у жіночої статі прямо пропорційна сумі коштів, вкладених у так звані стосунки. Перше твердження спростовується завдяки здобуткам науково-технічного прогресу, описаним вище. Друге твердження є в корені невірним, адже будь-яка повія не має романтичних почуттів до своїх клієнтів. А «кохання» за гроші, хай навіть і з одним партнером, — це та сама проституція, тільки «гуртова», побутова. Справжнє жіноче кохання, кероване інстинктами й гормонами, працює зовсім по-іншому й практично не потребує фінансових вливань. Та чи вигідно Системі, щоб чоловіки дізналися про це?..

Який вихід із цієї ситуації? Як сучасному українському чоловікові прожити повноцінне й насичене життя, уникаючи пасток, розставлених Системою?

Про це я розповідаю в постах із «синьою пігулкою» на основі власного досвіду та знань. Головне — пам’ятати, що в наш час стосунки чоловіка з конкретною жінкою є тимчасовими і що науково-технічний прогрес на твоєму боці.

Прийнявши червону пігулку чоловічого прозріння й вийшовши із соціальної Матриці, ти отримаєш таку свободу в керуванні власним життям, про яку раніше й не міг здогадуватися. Після здобуття контролю над власним часом і фінансами тебе вже не хвилюватимуть такі злободенні теми, як інфляція, високі тарифи на комуналку, корупція, політичні скандали тощо. Взагалі, 90% новин від мас-медіа стануть нецікавими. Ти просто зрозумієш, що наймасштабніший грабунок українських чоловіків здійснюється через нездорові меркантильні стосунки з жінками та через вступ до офіційного шлюбу. Що примітно, в цьому процесі жертви цілком добровільно допомагають злочинцям грабувати себе. Але, затямивши нескладні істини «червоної пігулки», ти навряд чи захочеш ставати (або повертатися) на місце цих бідак. 😊

F.A.Q.: ПЕРЕДБАЧУВАНІ ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ НА НИХ

З: Якщо я перестану дарувати дівчині букети квітів, платити за неї в кафе, купувати їй подарунки і демонструвати власну платоспроможність, то швидко залишусь без сексу. Це буде жахлива трагедія, як тоді жити?

В: Краще вже витратити ці кошти на «нічного метелика». Дорожче не буде, а секс ти отримаєш зі значно більшою ймовірністю. Бо ж квіти, цукерки, походи до кав’ярень та кіно жодним чином не зобов’язують її тобі давати (огидна маніпуляція «я маю переконатися в твоїй надійності, а поки ми — просто друзі»). Тільки заздалегідь вивчи «тему», щоб не натрапити на шахраїв та не підчепити якийсь мікробіологічний сюрприз. Найкращий порадник — практичний досвід твоїх знайомих, яким ти довіряєш. На щастя, проституція в Україні декриміналізована.

Цікавіший варіант, про який я розповідаю в блозі, — це шукати тих представниць протилежної статі, яких ти «пробиватимеш на інстинкт». Тобто які матимуть статевий потяг до тебе без жодних умов фінансового плану. У мене й моїх знайомих це чудово «спрацьовувало», і далеко не раз. 😉

І найголовніше: секс — приємна складова життя чоловіка, але далеко не найголовніша. Сам по собі секс не здатен заповнити порожнечу безцільного чоловічого існування. А от творча самореалізація може. 😊 Про це я теж писатиму в блозі.

З: Твої аргументи непереконливі. Я й надалі хочу одружитися та завести дітей. Ти забороняєш мені?

В: Авжеж ні. Твоє життя належить лише тобі, тільки ти маєш право розпоряджатися ним. Але перед візитом до РАЦСу все ж наполегливо раджу вдумливо прочитати Сімейний кодекс України і проконсультуватися із сімейним юристом (неодмінно чоловіком). Головне питання, яке слід поставити йому, — які наслідки матиме для тебе розлучення. Бо ті сотні тисяч українських чоловіків, які розлучаються щороку, теж вірили у вічне кохання зі своєю «половинкою», але життя розпорядилося інакше. Ну й не скигли та не скаржись, якщо твій шлюб обернеться для тебе дупою. Тебе про все попереджали. 😉

З: Воу-воу, я вже одружений! Ти що, пропонуєш негайно подавати заяву на розлучення?

В: Ні. Але замислись над таким: якою б міцною не була твоя сім’я зараз та скільки б зусиль ти не вкладав у її зміцнення, вона може розпастися з незалежних від тебе причин. Особисто я не раз натрапляв на панянок, які прожили в шлюбі понад 10 років, мали всі атрибути жіночого щастя і яким однієї миті «вдарила сеча в голову» це все зруйнувати. Тому раджу потайки від дружини проконсультуватися із сімейним юристом (неодмінно чоловіком) на предмет мінімізації твоїх втрат у разі розлучення. Дай Боже, це знання ніколи тобі не знадобиться. Проте якщо щось піде не так, невеликі витрати на завчасну юридичну консультацію дозволять заощадити купу грошей, нервів і часу.

З: Якщо я залишусь без дітей, то хто мені піднесе склянку води в старості?

В: Доглядачка, яку ти зможеш найняти на заощадження, відкладені в працездатному віці. Суто з егоїстичної точки зору діти — далеко не оптимальна інвестиція у власну старість. Витрати шалені, а ймовірність їхнього повернення далека від 100%. Згадай репортажі про самотніх пенсіонерів, які ледь зводять кінці з кінцями на копійчану пенсію. Переважна більшість із них — не бездітні. Чомусь у них не спрацювало правило «склянки води».

Водночас твоє запитання є слушним і в 40, і навіть у 20 років. Людині властиво старішати. Чим раніше почнеш дбати про свою старість, тим кращою вона буде.

З: Ти закликаєш бойкотувати офіційний шлюб та дітонародження. Тобто ти хочеш, щоб українці вимирали ще швидше? Ти що, на боці тих, хто здійснює геноцид Української Нації?

В: Я б і сам був радий, якби народжуваність в Україні перевищувала смертність. Але не тією ціною, коли чоловіків позбавляють власного життя. До того ж, кого виховає чоловік, життя якого не належить йому самому? Тільки такого самого біоробота.

Тим, кому болить за демографію українського народу, раджу направити свою активність на вітчизняних законотворців. Лише вони мають важелі для зміни ситуації. Але перед тим чітко відповісти собі на запитання: як можна стимулювати дітонародження в умовах побутового комфорту 21-го століття, від якого навряд чи хтось захоче відмовитися? І чи треба взагалі? Для мене ці запитання поки лишаються відкритими.

Я ж тільки розповідаю, як повернути контроль над своїм життям і зробити його якіснішим в умовах тієї реальності, яка оточує нас зараз.

Оскільки тобі не треба роз’яснювати базові істини чоловічого прозріння, насмілюсь припустити, що ці істини ти пізнав з російськомовних або навіть англомовних джерел. І в цьому я бачу величезну проблему. Суть проблеми полягає у відсутності україномовного контенту, зорієнтованого на просвіту саме українського чоловіка, як і у відсутності людей, який би цей контент створювали. І я пропоную тобі долучитися до цієї благородної та правильної справи!

Чому це так важливо? Пояснюю. Є така країна, як США, яка задає тренди розвитку для абсолютної більшості країн світу. Хочемо ми того чи ні, але кіно в наших кінотеатрах здебільшого американське, а ідея Інтернету та соціальних мереж, без яких важко уявити своє життя в 21-му столітті, теж походить із США. Тому не дивно, що в Америці з’явилася група чоловіків, які вперше заявили про необхідність кардинального перегляду ролі чоловіка в сучасних міжстатевих стосунках («рух за права чоловіків», Men's Rights Movement, MRM) або ж дистанціювання від тривалих стосунків із жінками («чоловіки, які йдуть своїм шляхом», Men Going Their Own Way, MGTOW). За останні роки просвітницька діяльність американських активістів та блогерів досягла неабияких успіхів. Це було передбачувано, бо сімейне законодавство США є не менш дискримінаційним щодо чоловіків, аніж українське. Щоб підтвердити лавиноподібну динаміку просвітлення чоловіків з англомовної аудиторії Інтернету, приводжу графік цікавості до пошукового терміну «MGTOW» впродовж останніх 5 років, складений за допомогою Google Trends (зображення збільшується за кліком):

Дослідники описаного феномену прогнозують, що до середини 2020-х кількість чоловіків, які відмовляться від «серйозних» стосунків з жінками та вступу до офіційного шлюбу, буде такою, що державні та наддержавні інститути різних країн не зможуть не звертати увагу на них: www.quora.com/How-many-men-are-part-of-the-MGTOW-movement-What-is-their-population.

Немає нічого дивного в тому, що після США тренд чоловічого прозріння поширився й на інші регіони світу, зокрема на Росію. Хто в темі, той знає, скільки вже є «чоловічих» YouTube-блогерів з Росії. А на який контент орієнтується український користувач Інтернету, якщо потрібна йому інформація відсутня українською мовою? — Правильно, це буде російськомовний контент.

Останні 5 років наша країна веде відчайдушну боротьбу за остаточну незалежність від Російського імперського центру й формування повноцінної національної держави. Природно, що зі свого боку сучасна Росія робить і робитиме все, щоб утримати Україну у власній цивілізаційній орбіті з перспективою повернення її до реанімованої імперії. Для досягнення цієї мети військові засоби мають значно меншу ефективність, аніж маніпулювання культурною «близькістю». Тим паче, що для підтримки спільного культурного простору цілеспрямовані дії держави не обов’язкові. В нинішню епоху обмін ідеями та мемами здійснюється автономно, передусім через Інтернет.

Як наслідок, наше суспільство має пройти через два важливих випробування:

1. остаточно відірватися від Московії в цивілізаційному плані;
2. здолати кризу інституту сім’ї й перейти до нового формату взаємин між статями.

За відсутності власних лідерів думок, які доноситимуть проблематику другого пункту до широкого загалу, ми приречені орієнтуватися на російські інформаційні ресурси. Це створюватиме культурну зачіпку у надважливій й дуже перспективній темі, що ускладнить втілення першого пункту.

Не маю якихось особистих претензій до російських «чоловічих» блогерів. Завдяки декому з них я й дійшов до нинішнього прозріння в міжстатевому питанні, за що їм щиро вдячний. Проте я все ж твердо переконаний, що своя сорочка ближча до тіла і нам своє робити!

Тому сподіваюся, що мій приклад стане заразним й надихне інших до просвітництва української чоловічої аудиторії. Саме на таку категорію читачів розраховані пости з «червоною пігулкою».

Водночас не пропагую свою точку зору як єдино правильну. Цей блог — проекція моїх особистих думок. Я закликаю до творчості всіх прозрілих чоловіків, незалежно від того, чи йдеться про неопатріархалів, які вірять у можливість відродження сім’ї, чи про MGTOW-монахів, які відкидають будь-які стосунки з жінками, окрім вимушено ділових. У суперечці неодмінно народжується істина, до якої ми так прагнемо. Якщо я не поділяю чиюсь думку з певного питання (наприклад, стосовно шлюбу), це не заважає ставитися до неї з повагою. Вважаю такий підхід сприятливим для цивілізованої дискусії. Звісно, що це правило не стосується відвертої пропаганди оленізму.

Іще одна мета постів з «червоною пігулкою» — вийти за рамки міжстатевого питання та торкнутися суміжних тем (найперше — економіки й фінансів). Адже токсичні стосунки з жінкою, в яких чоловік завжди «винен» своїй партнерці, — це лише перший, базовий рівень витягування життєвих ресурсів з чоловіків. Користуючись неконтрольованим жіночим потягом до споживацтва, Система розподіляє отримані від чоловіка блага (його час, зусилля та гроші) вже серед інших гравців. Саме тому неможливо повноцінно покинути соціальну Матрицю і здобути контроль над власним життям без розуміння загальної картини неволі, в якій перебуває чоловіча половина суспільства.