18 січня 2019 р.

За здоров'я та добробут українського заробітчанина!


Рівень:


Днями відомий аналітичний ресурс «Слово і діло» опублікував власну інфографіку трудової міграції українців протягом останніх 4 років. Ось оригінальна пікча (збільшується за кліком):

Сама стаття доступна за цим посиланням:

Не будучи фахівцем з такого роду демографії, не вдаватимусь в правдивість зазначених цифр. У будь-якому разі, майже п’ята частина трудових ресурсів країни, яка тільки минулоріч мала досвід роботи за кордоном, — це справді немало. Ті, кого в нас називають «зрадофілами», скажуть, що реальні показники в рази вищі, а загалом статистика українського заробітчанства — це неспростовне підтвердження катастрофічного стану вітчизняної економіки та неспроможності владних еліт створити для громадян такі умови праці, які б дозволяли задовольняти базові потреби цих громадян.

Але не поспішайте з висновками…

Мешкаючи в обласному центрі Західної України й знаючи про описане явище не із публікацій інтернет-видань, я висловлюю цим людям величезну подяку особисто від себе. І ось за що.
На прикладі свого міста перерахую, на що йде зароблена трудовими мігрантами валюта (ідеться як про «човникових» заробітчан, так і про тих, хто вже фактично осів за бугром, але висилає левову частку заробленого родичам в Україні):
  • на скуповування десятків і сотень квадратних метрів в новобудовах на етапі риття котловану; внаслідок цього місто з населенням 250 тисяч мешканців має шалені абсолютні показники зведення житла, які в перерахунку на «душу населення» цілком співставні зі столичними;
  • на будівництво власних «скромних» фазенд від 3 поверхів, розміри яких є абсолютно надлишковими з точки зору потреб середньостатистичної родини;
  • на купівлю автівок невітчизняного виробництва, розміри та робочі характеристики яких, знову-таки, суттєво перевищують адекватні потреби середньої сім’ї;
  • на облаштування власного побуту предметами показної розкоші («щоб було краще, ніж у сусіда»), зокрема меблями, елементами декору, дорогою електронікою, іншою побутовою технікою тощо;
  • на непомірні хотілки власних «половинок», коли йдеться про заробітчан-чоловіків (справедливості заради, чималу долю серед трудових мігрантів складають жінки); коли в автора «дійдуть руки», про цей аспект заробітчанства буде написано великий розгорнутий лонгрід.
Як бачимо, результати праці заробітчан стимулюють надлишковий попит та розігрівають вітчизняну економіку. Для тих, хто «не звалив», це обертається наступними ніштяками:
  • Заробітчани значною мірою фінансують соціалку в досі соціалістичній за фактом державі Україна; а це й пенсії нашим літнім родичам, і субсидії на «дорогу» комуналку, і допомога 100500 категоріям громадян живими грошима (наприклад, матерям-одиначкам).
  • Створюються робочі місця, стимулюється розвиток супутніх галузей економіки. Найяскравіший приклад — це будівництво та виробництво будівельних матеріалів.
  • Оскільки чимала доля заробленої за кордоном валюти йде на предмети розкоші, це означає, що вона витрачається на товари й послуги, ринкова вартість яких у рази перевищує собівартість. А в прекрасній системі під назвою «капіталізм» це дозволяє дотувати виробництво інших товарів та послуг, що реалізуються на ринку за цінами, нижчими від собівартості чи близькими до неї.
Останній пункт є ключовим для мене та для кожного, хто бажає жити в стилі «соло». Іншими словами, саме завдяки описаним розкла́дам кожен, хто вже покинув Систему, отримує змогу нещадно експлуатувати цю Систему на власну користь, при чому цілком законно.
Як це працює? Розповім на власному прикладі. Обмеживши власні економічні потреби до розумного біологічно обумовленого рівня та не женучись за надмірним споживанням як за способом самоствердитися серед інших (чого взагалі з дитинства не розумів), я витрачаю щомісяця заледве 200 умовних одиниць американської валюти. Цього цілком вистачає, щоб нормально харчуватися смачною їжею, купленою на місцевому риночку та в супермаркеті з трьох літер, сплачувати за комунальні послуги в однокімнатній квартирі (підкреслюю, без жодної субсидії), оплачувати Інтернет та мобільний зв’язок, купувати за потреби одяг і взуття, а також жертвувати кількасот гривень на благодійність. Решта від заробленого відкладається на подорожі, інші різновиди відпочинку, купівлю потрібної мені цифрової техніки та на інші нерегулярні витрати.
Тож особисто я щиро зичу здоров’я та добробуту кожному заробітчанинові, а також всяко вітаю трудову міграцію як явище! Те, що хтось сприймає як «зраду» національного масштабу, я перетворив на переконливу економічну «перемогу» в масштабі власного життя. Чого так само щиро бажаю всім прозрілим чоловікам! 😉

Немає коментарів:

Дописати коментар