(Пост)сім’я майбутнього: революційна альтернатива шлюборозлучному лохотрону

Рівень:

У попередньому пості я спробував на пальцях пояснити, чому офіційний шлюб найчастіше обертається глибоким нещастям для чоловіка, дружини та дітей. Рідкісні винятки з цієї невеселої статистики лише підтверджують правило: щасливі пари були б щасливими й без синця в паспорті.

Виникає закономірна претензія: для критики не треба багато розуму та зусиль. Інша справа — пропонувати принципово кращу альтернативу, тобто критикувати конструктивно. Сьогодні поділюся власним баченням, який формат стосунків може замінити сучасний шлюборозлучний лохотрон.

На моє глибоке переконання, навіть ідеально збалансовані закони вже не реанімують інститут традиційної сім’ї зразка 100–150-річної давнини. Завдяки прогресу обидві статі стали економічно незалежними одна від одної: працююча жінка цілком може обійтися без чоловіка-«годувальника», водночас для чоловіка більшість «жіночої» побутової рутини виконує сучасна техніка на кшталт пральних машин, мікрохвильовок, мультиварок і роботів-пилососів. Навряд чи більша частина суспільства захоче свідомо відмовитися від зручностей і свобод, які дарують сучасні технології.

Коли люди вже не бояться буквально не вижити без партнера, більшість стосунків стає тимчасовими. Тобто наразі панує так звана серійна моногамія, коли в конкретний момент є стосунки з одним партнером, але з часом партнери можуть змінюватися. Це не добре й не погано, такою є об’єктивна дійсність початку 21-го століття.

Якщо моделювати збалансовані міжстатеві стосунки в описаних умовах, вони, на мою думку, мають відповідати таким принципам:

• відсутність експлуатації й узаконеного грабунку одного з партнерів за ознакою статі;
• справедливість на основі рівних економічних можливостей статей;
• повага до індивідуальності в парі;
• свобода життєвого вибору без наслідків для іншого учасника пари;
• мінімальне втручання держави, мінімум регуляцій та бюрократії.

Тепер конкретніше.

Максимальна економічна й фінансова незалежність партнерів. Віднині в парі кожен сам за себе, адже кожен може прогодувати себе самостійно. Для жінок, які звикли паразитувати на чоловіках, такий устрій спричинятиме лютий попобіль, але… Феміністки 20-го століття добилися економічної незалежності жінки від чоловіка, тож будьте ласкаві використовувати цю незалежність за призначенням. Нові права = нові обов’язки.

Жодного «спільно нажитого» майна. Хто з чим прийшов у союз, той з тим і пішов, коли союз розпався. Якщо пара мешкає разом та бажає купити, скажімо, меблі, то при розставанні кожен забирає собі все, що купляв за власні гроші. Це унеможливить експлуатацію чоловіка, якому з дитинства розповідають про майбутню роль «годувальника», а при розлученні він з подивом дізнається, що більша частина плодів його праці за законом відійде дружині.

Жодних аліментів, спільна опіка над дітьми. Якщо в парі народилися діти, то після розставання вони мають проводити половину часу з батьком, іншу половину — з матір’ю. Тоді кожен з батьків витрачатиме фінанси на дитину, коли та перебуває поряд, а отже аліменти стануть непотрібні. Тут можуть виникати певні складнощі, наприклад із вибором дитсадка чи школи, якщо батьки мешкають в різних кінцях великого міста. Проте подібні складнощі можна врегулювати, була би воля законотворців. У будь-якому разі не має бути такого, коли після 90+% розлучень діти залишаються з матір’ю, а батькові відводиться роль банкомата на ніжках. Іще як варіант, економічно незалежні один від одного партнери можуть формувати спільний «дитячий» фонд для фінансування потреб своїх дітей у майбутньому. Цей момент є доволі суперечливим, але знову-таки, була би воля предметно дискутувати про цю та іншу проблеми, а не вмикати дурника чи частіше — дурепу у форматі «ТП-бінго».

Повна дерегуляція міжстатевих стосунків. Поняття шлюбу має зникнути із законодавства. Крапка. Будь-які суперечки в парі мають регулюватися через загальні закони, що не розрізняють сторони конфлікту за статями. Наприклад, не потрібна стаття про сімейне насильство, якщо в Кримінальному кодексі є старі добрі статті про тілесні ушкодження. Вільям Оккамський ще в 14-му столітті заповідав: «Не множте сутності, й буде вам щастя!». 😊 Єдине «сімейне» поле, в яке може втручатися держава — це конфлікти навколо дітей. І знову, це має відбуватися за максимально простими й універсальними правилами, що унеможливлюють зловживання.

Запропонований формат постсім’ї добрий ще тим, що він жодним чином не зобов’язує розходитися ті унікальні пари, які справді можуть жити одне з одним «душа в душу» до смертного ложа.

Традиціоналістам, які звинуватять мене в руйнуванні сакральної «клітини суспільства», я конструктивно заперечу. Ніхто не заборонятиме укладати шлюб через релігійний обряд, який вам до душі. (Власне, так шлюби й укладалися до нещодавнього часу, поки держава не відібрала цю функцію в церков.) Проте будьте свідомі, що в такому союзі обидві статі відповідатимуть виключно перед власною совістю й Богом чи богами. Зокрема, за спиною жінки вже не буде потужного державного монстра, який «підстрахує» її на випадок розлучення.

Я — реаліст і чудово усвідомлюю, що зараз суспільство анітрохи не забажає предметно обговорювати пропозиції, окреслені вище. Проте це лише питання часу, коли широкі кола соціуму постануть перед питанням: «Як нам тепер бути, якщо так більше жити не можна?». При наявному тренді скорочення працездатного населення в Україні та інших країнах Східної Європи рано чи пізно почнуть страждати так звані еліти, які процвітають з плодів праці цього населення. Маркером готовності до дискусії стане момент, коли хтось із визнаних лідерів суспільної думки відкрито заявить: «Інститут моногамної пожиттєвої сім’ї безповоротно залишився в минулому, переважно з об’єктивних причин. Усі спроби оживити його — від лукавого, в умовах нового суспільно-економічного ладу це неможливо. А отже треба шукати принципово іншу форму організації «клітинок» суспільства на найнижчому рівні».