Про результати електронного перепису населення: чому все дуже погано

Рівень:

23 січня відбувся брифінг міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета, присвячений завершенню електронного перепису населення України. За оцінками уряду в нашій держави мешкає 37,3 млн осіб. Це число не включає населення територій Криму та Донбасу, окупованих Росією, та співгромадян, які мешкають за кордоном. Як відомо, останнього разу повноцінний перепис здійснювався ще 2001 року. З того часу Державна служба статистики послуговувалася його результатами, від яких віднімала дані щорічного зменшення населення, отримані від відповідних установ (зокрема РАЦСів). За зазначеною методологією оціночна кількість населення України на початок 2020 року складала 41,9 млн осіб. Таким чином, за результатами електронного перепису популяція країни одразу «просіла» на 4,6 мільйона або на 11%.

Не торкатимуся об’єктивних оцінок отриманих чисел. Як на мене, порівняння даних свіжого перепису з переписом 2001 року та похідною від нього статистикою є некоректним з наукової точки зору. Принципово змінилася методологія обчислення населення, до того ж із поля підрахунку випали непідконтрольні території та громадяни за кордоном. Мене турбує емоційно-суб’єктивний бік новини. Прогнозую, що дані е-перепису здіймуть нову хвилю «зради» про вимирання та геноцид українців, на якій популістські сили розкручуватимуть дві облудні тези, що тільки поглиблять демографічну кризу:

1. «Українці вимирають через бідність; для покращення ситуації треба стимулювати народжуваність матеріально». По-перше, просто залишу посилання на світову мапу демографічної динаміки в різних країнах з англомовної Вікіпедії. Sapienti sat. Для розуміння залежності природного руху населення від рівня достатку порівняйте на цій мапі кольори заможної Німеччини та бідного Нігеру або Афганістану. Можете також почитати докладніше тут (хто не володіє англійською, юзайте Гугл-перекладач). По-друге, не важко здогадатися, що, як і раніше, матеріальне заохочення народжуваності поширютиметься винятково на жінок. При тому, що є емпірично встановлене правило: гроші й достаток якраз-таки стримують жінок від дітонародження. І грець би з тим, що чергова спроба матеріального заохочення жінок до репродукції завершиться повним провалом, але ж ресурс на цю авантюру висмоктуватиметься  здебільшого з працездатних українських чоловіків, які створюють суспільно корисний продукт і платять податки.
2. «Усьому виною ЛГБТ-пропаганда. Всі на захист традиційних (християнських) цінностей!» Чому це не так і чому «захист» традиційних цінностей лише погіршить ситуацію, читайте в окремому дописі.

Чи з’явиться колись світло в кінці цього тунелю популістського морокобісся? З оптимізмом передбачаю, що так. Маркером стане той момент, коли хтось із лідерів суспільної думки відкрито заявить: «Інститут моногамної пожиттєвої сім’ї безповоротно залишився в минулому, переважно з об’єктивних причин. Усі спроби оживити його — від лукавого, в умовах нового суспільно-економічного ладу це неможливо. А отже треба шукати принципово іншу форму організації «клітинок» суспільства на найнижчому рівні». Така заява має прозвучати саме від медійно розкрученого авторитету, а не від спікера з репутацією «міського божевільного». Лише тоді наше суспільство буде готове до пост-сімейного дискурсу. Погана новина полягає в тому, що до того часу український соціум пройде ще через кілька хвиль соціально-економічних потрясінь…