Чому від демонстрацій за «традиційні» цінності більше шкоди, ніж користі?

Рівень:

У неділю, 2 червня, Івано-Франківськом пройшов «Марш на захист життя та сім’ї». Головні гасла учасників ходи — протидія абортам, а також пропаганді гомосексуалізму та інших «розтлінних» цінностей. Офіційним організатором заходу виступила місцева архієпархія Української греко-католицької церкви, водночас участь в акції взяли й перші особи міста. Не таємниця, що останні є представниками Всеукраїнського об'єднання «Свобода» — партії, що теж активно виступає за захист «традиційних» цінностей.

З докладним репортажем про марш можна ознайомитися на сайті «Курсу». Подібні заходи регулярно відбуваються і в інших містах, а в столиці вони зазвичай виливаються в протистояння між учасниками «КиївПрайду» та їхніми опонентами:

На моє переконання, такі демонстрації традиціоналістів практично не мають позитивного ефекту для досягнення заявлених ними ж цілей. Але про все по-порядку…

Якщо говорити про заборону абортів, тут контраргументація є доволі відомою. Це нагадуватиме боротьбу з алкоголізмом: вилучаючи лікеро-горілчану продукцію з відкритої торгівлі, держава стимулює самогоноваріння та підпільну торгівлю контрафактом. Наслідки — сплеск отруєнь та смертей від неякісного алкоголю. Водночас попит на спиртовмісні напої не зникає. Так само й заборона легальних абортів стимулюватиме появу підпільних абортаріїв. Сама послуга при цьому здорожчає та стане ризикованою, адже ніхто не перевірятиме дотримання санітарних норм у таких закладах. Поширеність абортів упаде, але далеко не до нуля. Працюватиме базовий закон економіки: не зникне платоспроможний попит з боку жінок, не зникне й пропозиція (бо знання та технології, необхідні для цієї процедури, нікуди не дінуться), а отже рано чи пізно вони знов збалансуються.

Гаразд, скаже читач, навіть якщо кількість абортів просто знизиться — це ж уже добре? Так, добре, але суто в теорії. На практиці поява оформленої законодавчої ініціативи із заборони абортів спричинить надпотужний алярм серед фемінізованих владних еліт. А в умовах загального виборчого права будь-яка політична сила, що виступатиме ЗА аборти, отримає значно більшу владу, аніж сила, яка виступає ПРОТИ абортів. І з цим нічого не поробиш: право на аборт є однією з численних свобод, притаманних сучасній цивілізації, а людині не властиво добровільно звужувати власні свободи та зручності. Арифметично кількість жінок, які пристануть на аргументацію противників абортів, буде куди меншою, ніж тих, хто щиро вважатиме «моє тіло — моє діло» ©.

Те саме стосується й принципової неможливості повернення до традиційної сім’ї. Для цього доведеться, наприклад, скасувати інститут пенсій: тоді люди справді почнуть народжувати більше дітей, щоб їх хтось годував у немічній старості. Також можна примусово переселити містян до сіл, де, на відміну від міст, важко виживати самотужки. Це зміцнило б інститут шлюбу та зменшило кількість розлучень. Проте більша частина суспільства ніколи не погодиться на подібні регресивні реформи. Так само ані жінки, ані чоловіки не відмовляться від свободи мати багато статевих партнерів упродовж життя на користь пожиттєвого союзу з однією людиною…

Тепер про протидію пропаганді гомосексуалізму та інших форм ЛГБТ. Перш ніж кидатися в праведний бій зі звіром содомії, варто було б для початку спитати себе: «А наскільки він насправді небезпечний?» Понад 90% людей мають гетеросексуальну орієнтацію. Це число обумовлене суто біологічо: для різних видів тварин характерна своя природна статистика гетеросекусуальності та всіляких відхилень від неї, включно з гомосексуальністю. Такими вже ми є за задумом Бога/еволюції (підкреслити потрібне на власний розсуд), і пропаганда ЛГБТ не зможе суттєво змінити цей розподіл.

Якщо вже зовсім примітивно, то сексуальна орієнтація по суті аналогічна смаковим уподобанням. Якщо я люблю продукт А, проте терпіти не можу продукт Б, то жодна реклама продукту Б не змусить мене відмовитися від А заради Б. Якщо чоловік все свідоме життя мав статевий потяг до жінок, то хай так звана пропаганда ЛГБТ доноситиметься хоч із кожної праски: від цього в нього не перестане стояти на дівчат і точно не почне стояти на хлопчиків.

Отже, боротьба з пропагандою ЛГБТ є чимось на кшталт боротьби з рекламою несмачного продукту: більшість споживачів і так його не купить. (Хіба що знайдеться пара експериментаторів, які вирішать разок спробувати. Але якщо «це не їхнє», то вдруге вони вже точно не повторять експеримент. 😆)

До слова, сказане вище дійсне і для «тієї сторони». Мені доводилося спілкуватися з представниками творчих професій, які в своїх колах стикалися з відкритими геями та трохи знають специфіку їхнього життя. Ці люди за будь-якої влади спокійно реалізовували свої сексуальні потреби без залучення широкої громадськості та всяких там «прайд-активістів». Навпаки, вони нерідко плюються на подібні спроби захисту їхніх прав (які фактично ніхто не порушує) та воліють, щоб їхнє інтимне життя й надалі лишалося їхньою особистою справою.

Загалом, вся риторика навколо ЛГБТ нагадує договірний футбольний матч, яким відволікають увагу від справді важливих проблем. З боку тих, хто нібито протидіє пропаганді нетрадиційних сексуальних зносин, отримувачами вигоди є дві сторони. По-перше, це політики: вони говорять ті речі, які люди хочуть чути, а тема побутової гомофобії доволі добре резонує серед українських виборців. По-друге, це жінки. Будь-які промови проти ЛГБТ завжди поєднуються із закликами до збереження «традиційної» сім’ї. Це вчергове вживлює в чоловічі мізки думку, що родина — надзвичайно важлива ціль у їхньому житті, до якої треба прагнути. В умовах значного перекосу інтересів у шлюбі в бік жінки пропаганда «сімейних цінностей» обертається на пропаганду баборабства. А якщо в чоловіка виникнуть бодай найменші підозри, що з інститутом офіційного шлюбу щось явно не так, то шалену статистику розлучень завжди можна списати на підступний задум рознощиків ліберальних ідей із Заходу. Як уже писав раніше, жінкам у нас — матріархат, чоловікам — ілюзія традиціоналізму.

Як висновок, я не бачу користі від описаних акцій на захист «традиційних» цінностей. За кількістю знищених родин усі квір-активісти разом узяті навіть близько не стоять поряд із Сімейним кодексом України. Тому я би радив українським традиціоналістам полишити боротьбу з «веселковими» вітряками та всерйоз зайнятися законодавством, що врегульовує «традиційні», тобто гетеросексуальні відносини між статями.

Водночас слід наперед усвідомлювати, що навіть ідеально збалансовані закони не реанімують інститут сім’ї в тому вигляді, в якому він існував, скажімо, сто років тому. В наш час небувалих економічних та побутових свобод усі стосунки між статями стають тимчасовими, найчастіше вони мають форму так званої серійної моногамії. В цьому немає нічого поганого, такою є нова дійсність. У 21-му столітті люди можуть сходитися разом на кілька років та мирно розходитися, коли гормони відіграли своє. При цьому їх ніщо не має зв’язувати в економічному та матеріальному плані: що чоловік, що жінка зараз здатні прогодувати себе самостійно. Єдине, що лишається неврегульованим в такій концепції пост-сім’ї, — це формат спільної опіки над дітьми (якщо пара забажає їх мати), коли тато й мама мешкають окремо. Проте я впевнений, що коли суспільство наважиться на таку дискусію (а від неї рано чи пізно буде нікуди діватися), то буде знайдено відповідь і на це питання.