Чому чоловіки пиячать?

Рівень:

Пам’яті А.

Ви колись звертали увагу на те, що в нашому суспільстві клеймо алкоголіка має майже те саме емоційне забарвлення, що й слово «злочинець»? Тобто якщо людина докотилася до хронічного алкоголізму, то це є результатом її власних проступків і свідомих помилок на роздоріжжях долі, на яких існувала краща альтернатива. Інакше кажучи, в словах «X п’є» уся провина за цю патологію одноосібно покладається на X.

Один із дуже корисних ефектів «червоної пігулки» чоловічого прозріння полягає в тому, що ти перестаєш сприймати факти «як є», а намагаєшся відстежити їхні першопричини та динаміку процесів, що передували конкретній події. Тому коли чуєш від когось, що «X п’є», одразу в голові виникає запитання «А чому X п’є?». Спроби відповісти на це запитання підвели мене до важливих висновків, над якими варто замислитися кожному…

Так от, коли я прокрутив у пам’яті всіх відомих мені персонажів, які регулярно та рясно споживали спиртні напої, вони чітко розділилися на дві категорії.

До першої категорії потрапили деякі мешканці мого студентського гуртожитку та учасники інших ситуативних колективів, які щовечора конкретно «накатували» під відносно пристойну закуску, а вранці оперативно усували наслідки вчорашнього й «огірком» бігли на навчання/роботу. У цій формі алкоголізму ключовим було те, що описані персонажі пиячили в компанії (й наполегливо намагалися загітувати мене) та робили це веселощів заради.

Друга категорія алкоголіків, яких мені доводилося знати особисто чи про яких доводилося чути від близьких людей, — це хворі на хронічний, запійний алкоголізм. Вони часто-густо пили на самоті (відсутність почарківців не була перешкодою) з відчуття тотальної життєвої безвиході. Для цих чоловіків вихід із проспиртованого безумства означав повернення до реальності, перебування в якій було цілковито нестерпним. Тому бідаки обрали шлях розтягнутого в часі суїциду.

Так, потрапляння до першої категорії чоловічого алкоголізму створює всі передумови для переходу до другої. Водночас я не стикався з випадками, коли цей перехід відбувся без зовнішнього впливу. І головним чинником такого впливу найчастіше виступала… так звана сім’я. Себто «люблячі» кровні родичі, колись кохана дружина та її рідня (теща, діти від попередніх шлюбів тощо).

Річ у тім, що якщо в тверезій реальності для чоловіка існують хоч якісь позитивні моменти, він хотітиме до неї повертатися. Цікава робота, творчі захоплення, теплі стосунки з друзями та близькими, любов — це ті речі, які здатні вирвати його із тісних обіймів зеленого змія. Проте якщо тверезість означатиме повернення до оточення, в якому панує психологічний терор, економічне й навіть фізичне насильство, чоловік обиратиме «біленьку», яка знеболюватиме його нещасне існування.

І ще одне спостереження. До запійного алкоголізму чоловіки, як правило, скочуються під час так званої кризи середнього віку. На моє глибоке переконання, КСВ обумовлена не біологічним віком, а помилковими життєвими установками, вбитими хворим соціумом із самого дитинства, та неправильним вибором, негативні наслідки якого вповні розкриваються по завершенні молодості. Усі найкращі, найздоровіші роки витрачено на вJOBування, проте не зароблено ані омріяного мільйона доларів, ані високих посад, а тільки геморой. Колись вродлива й любляча дружина перетворилася на розжирілого монстра, який щовечора влаштовує тобі вишуканий секс у мозок у твоїй же домівці. Діти явно не вважають тебе гідним взірцем для наслідування, та чи варто дорікати їм за небажання повторювати долю білки в колесі? Далі на тебе чекає ще більший треш, очорнений фізичним болем від вікових хвороб та згасанням розуму. Як тут не замислитися про втечу від усього цього в країну оманливого хмільного щастя?

Чи є вихід? Звісно. Прозрівати, кардинально змінювати світогляд на здорову маскулінність, переглядати життєві цілі та рухатися до них. І усвідомити, що навіть десяток років повноцінного насиченого життя попереду — це дуже, дуууже немало. Бо чимало людей доживає до 80 й більше, не живши по-справжньому ані дня.