Чому жінки після 30 не закохуються

Рівень:

За рідкісним винятком, якщо йдеться саме про щиру закоханість у чоловіка, а не про побутове проституювання на ньому. Це питання турбувало мене дуже давно. Хотів висвітлити його ще на початку ведення цього блогу. Але сам не знав адекватної відповіді на нього.

Коли я ще «грав» на дикому сексуальному ринку (англ. dating market), то на власному досвіді встановив чітку кореляцію. Усі жінки, яких мені вдавалося «пробити на інстинкт», були молодші 30 років. Усі до єдиної. Коли ж я приходив на першу (й останню) зустріч з дамами за 30, дуже швидко з’ясовувалося, що вони готові розглядати мене виключно як забезпечуна — постачальника ресурсів. Щоправда був один виняток: одна з таких «зрілих» дам зіграла доволі правдоподібну демо-версію нормальних стосунків. Але теж через певний час розкрила своє споживацьке ставлення до мене. І виняток лише підтвердив правило.

Намагаючись пояснити собі цю залежність жіночої поведінки від віку, висунув таку гіпотезу. Є гормон окситоцин, який відповідає за прив’язаність між людьми. Що, якщо в жінок з віком просто знижується вироблення цього гормону? Допустимо, але як це перевірити? Можливо, хтось робив такі дослідження? Погуглив англомовні ресурси й нічого такого не знайшов. Ну ОК, моє питання надовго зависнуло в повітрі…

І от, за довгою й неймовірно цікавою розмовою з одним нашим «червонопігулковим» камрадом він порадив мені подивитися одне відео. Бінго!, воно загалом і дало відповідь на моє запитання:

Образне пояснення автора відео ґрунтується на роботі гальмових колодок автомобіля. Кожен водій має свій стиль їзди. Одні ніколи нікуди не поспішають, намагаються ловити «зелену хвилю» світлофорів, щоб плавно рухатися на крейсерській швидкості без різких розгонів і гальмувань. Інші ж полюбляють «імпульсивну» їзду: швидкий розгін, рух на максимально дозволеній швидкості, гальмування перед перешкодою. Ці відмінності знаю навіть я як неавтомобіліст, бо достатньо поїздив в ролі пасажира з водіями обох типів. Згаданий камрад як автомобіліст зауважив цікавий момент: в «імпульсивних» водіїв термін служби гальмових колодок У РАЗИ менше, ніж у «спокійних». Запам’ятайте цей момент.

Тепер до жіночої закоханості. Я схильний довіряти еволюційній теорії, що Homo sapiens від природи немоногамні: в диких умовах чоловіки прагнутимуть запліднити якнайбільше жінок, а жінки хотітимуть народжувати від різних чоловіків. Така поведінка забезпечує максимальне різноманіття генофонду нащадків, що має залізобетонну еволюційну логіку: через X поколінь на цьому місці може бути як пустеля, так і льодовик, а тому невідомо, чиї саме гени забезпечать виживання виду в нових умовах. Головне, щоб гени були якнайрізноманітнішими. За цією логікою жінка має діяти так: закохалася в одного чоловіка, запліднилася й народила від нього, доглянула дитину до віку умовної самостійності, потім мусить повторити цикл із новим чоловіком. І так до завершення свого репродуктивного віку. Ця гіпотеза пояснює зокрема поширене явище, чому більшість жінок згадують своїх колишніх украй неулесливими словами. Можливо, це природний жіночий блок від надто тривалого кохання до одного чоловіка, щоб не плодити нащадків зі схожим генотипом. У такому разі жінка біологічно запрограмована на цикли почуттів «від любові до ненависті» до різних чоловіків. І ці емоційні цикли мають регулюватися гормонами.

Продовжуємо моделювати в голові умови первісного людського племені. Скільки дітей могла народити тодішня жінка? Нехай її репродуктивний вік — від 15 до 35 років. Коли пишу про вік умовної самостійності дитини, я не маю на увазі повноліття за критеріями сучасної цивілізації. Максимум 5 років, коли дитина може вправно бігати й споживати їжу без допомоги матері. Далі про неї вже дбатиме «соціум» первісного племені. Тобто впродовж умовних 20 років репродуктивного періоду жінка зможе народити не більше десятка дітей. І матінці-природі немає сенсу «програмувати» її, скажімо, на 100 дітородних циклів. Цей принциповий запрограмований ліміт вагітностей підтверджується й обмеженою кількістю фертильних яйцеклітин в організмі кожної жінки.

А тепер повертаємося нарешті в наш час. В умовах дикого сексуального ринку дівчата в середньому починають зустрічатися з хлопцями ще до  настання 15-річчя. Скільки зараз здебільшого тривають стосунки в молоді? Від кількох тижнів до кількох місяців. Не забуваймо, що в цьому віці ніхто, звісно, цілеспрямовано не заводить дітей. (Слава контрацепції!) Як зазвичай протікають стосунки в юних представниць жіночої статі? Спочатку безумна закоханість у партнера, сприйняття його як кохання всього життя. А потім неймовірно болючий розрив, море сліз, нерідко навіть симуляція суїциду. І ось тут пригадуємо автомобільну тему. У плані емоцій така поведінка нагадує різкий форсований старт й екстрене гальмування перед найближчим світлофором. І так кожні кілька сотень метрів. Зрозуміло, що при такій їзді автомобільні витратники зносяться дуже швидко. Але в світі машин їх завжди можна замінити. А от у світі гормонів…

Резюмую. Гіпотеза в продовження думок автора відео про гальмові колодки висуває таке припущення: по-нормальному жіночий емоційний (читай гормональний) цикл прив’язаності до чоловіків підв’язаний до її репродуктивного циклу. Від природи обидва цикли мають запрограмовану тривалість у кілька років. З репродуктивними циклами в сучасних жінок усе +/- ОК. А от емоційні цикли значно пришвидшені через можливість крутити короткочасні «сантабарбари» без народження дітей. У результаті сучасні жінки «випалюють» свій ліміт циклів закоханості задовго до завершення фертильності.

У будь-якому разі, це лише гіпотеза, ґрунтовне підтвердження/спростування якої потребує серйозних наукових досліджень. А чи стикалися ви з описаним явищем, коли після певного віку жінки вже не мають щирих почуттів до чоловіків? Можливо маєте власне пояснення цьому? Обов’язково діліться, бо цікаво! 😉