Чому гонитва за щастям «як у всіх» робить людей нещасними?

Рівень:

Кожна людина хоче прожити щасливе життя. Хтось знає хоч одного індивіда, який свідомо бажає жити нещасливо? Тоді чому навколо так багато нещасних людей? Упевнений, якщо вийти просто зараз на вулицю та спитати першого зустрічного про його життя, з величезною ймовірністю він виллє потік скарг, розчарувань та іншого негативу. Чому так?

Пропоную власне пояснення. Жодної філософії чи глибинної психології. Лише елементарна арифметика, прості життєві спостереження та здоровий глузд.

Спробуй здійснити такий соціальний експеримент, перебуваючи в людному місці. Для прикладу підійде черга біля каси супермаркету, в якій стоять троє-п’ятеро людей твоєї статі. Можна включити себе та касира. Визнач та запам’ятай зовнішні параметри цих людей (вік, зріст, вага, статура, колір волосся тощо). Тепер прикинь у голові середнє значення для кожного параметра й уяви людину, яка має такі середні параметри. Скільки людей, яких ти тільки-но розглядав, підпадають під опис «фоторобота», складеного за середніми параметрами цієї невеликої групи? Нуль.

Тепер ближче до теми щастя. Так чи інакше, але щасливим є життя, сповнене задоволення.

Розглянемо другий приклад з гастрономічними уподобаннями, що приносять задоволення різним людям. Нехай у ресторані перебуває четверо клієнтів. Один замовляє борщ із м’ясом, другий — червону рибу гриль, третій — якусь вегетаріанську страву, а четвертий — солодкий десерт (морозиво або тістечко). Офіціант приймає замовлення та передає їх на кухню. Шеф-кухар готує всі чотири страви, кладе їх до блендера, ретельно подрібнює й перемішує, а потім ділить отриману масу на чотири порції, які офіціант подає клієнтам. Скільки з них будуть задоволені трапезою? Нуль. Швидше за все, запропонований обід полетить назад в офіціанта та шеф-кухаря.

Саме так суспільство формує загальноприйняті уявлення про щастя та успіх. От тільки одна людина прагне адреналіну, стрибаючи з парашутом, інша — подорожувати, щоб побачити якнайбільше країн, а третя полюбляє читати захоплюючу художню літературу чи переглядати свою величезну колекцію марок, перебуваючи вдома. Середня величина їхніх задоволень не принесе задоволення нікому з них. (Домосідові не сподобається ідея подорожей, мандрівник сумуватиме вдома, обидва навряд чи отримають задоволення від екстремальних розваг на кшталт роуп-джампінгу.)

З цього всього випливають 2 елементарні висновки, до яких, на жаль, мало хто доходить у власному житті:

1. Шлях кожної людини до щастя є цілковито індивідуальним та неповторним настільки ж, наскільки неповторними є зовнішні риси окремих людей. Щоб прокласти цей шлях, треба не звертати увагу на білий шум суспільних стереотипів та навчитися слухати себе, чути власні прагнення та бажання.
2. Суспільство формулює усталені критерії успішності через пошук середньої величини. Але жодна жива людина не стане щасливою, втілюючи ці критерії. Щасливим буде тільки уявний неіснуючий «фоторобот», складений з усереднених характеристик всіх членів цього суспільства.

Саме тому навколо так багато людей, які ззовні мають всі атрибути успіху (дім, робота, сім’я, автівка, …), проте при ближчому знайомстві випромінюють темне сяйво глибокої депресії. І навпаки, інколи зустрічаєш таких, у кого, здавалося б, анічогісінько немає за душею, а на обличчі — щира посмішка. Поміркуй, у кого з них варто повчитися життєвої мудрості. 😉